Декомунізація у дії. Що передбачає закон про засудження тоталітарних режимів?

21 травня 2015 року в Україні вступив в силу ряд законів про декомунізацію. Чотири закони, розроблені в Українському інституті національної пам’яті, стали новим етапом розвитку демократичної та незалежної України. Країни, яка залишає радянське минуле на сторінках підручників, але не на вулицях міст і селищ. Серед прийнятих законів  - закон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років»; «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 - 1945 років» та «Про правовий статус і пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті». Однак найбільше дискусій точиться навколо закону, який  засуджує комуністичний та націонал-соціалістичний (нацистський) тоталітарні режими в Україні і забороняє пропаганду їх символіки. Саме на ньому вирішив детальніше зупинитися співробітник Українського інституту національної пам'яті, один із авторів низки законів про декомунізацію Сергій Рябенко. Він  став гостем Департаменту містобудування та архітектури у рамках обговорення подальшої долі території на бульварі Тараса Шевченка, де раніше розташовувався пам’ятник Леніну.

Україна не є першою державою, яка пішла шляхом засудження тоталітарних режимів. Подібний досвід мали також країни Центрально-Східної Європи та Балтії, де процес переосмислення історичної ролі тоталітарних режимів рухався з різною швидкістю. Процес «очищення» в державах залежав від внутрішньої, політичної готовності, а також від бажання суспільства.

За словами, Сергія Рябенка, говорячи про закон щодо засудження комуністичного та нацистського тоталітарних режимів в Україні, потрібно розуміти, що найголовніша мета, яку ставили перед собою, як розробники, так і законодавці – це політико-правова оцінка держави щодо тоталітарного руху України. Було визначено, що і комуністичний, і нацистський тоталітарні режими мали злочинний характер, адже під час їх дії було скоєно ряд масових злочинів (політичні репресії, голодомор, розв’язування агресивної війни). Окрім того, чинилися порушення прав і свободи людини, які за міжнародним законодавством не можуть бути сумісними з демократичним режимом.

Перед розробниками закону, як розповідає співавтор, стояло також завдання уникнути суперечностей між історичними фактами та їх відображенням у реальному сучасному житті. Наприклад, ділиться своїм баченням Сергій Рябенко, в школі дітям розповідають про масові злочини за часів тоталітарних режимів. Однак коли діти проходять повз пам’ятник Леніна чи Дзержинського, стає незрозуміло, як можуть організатори політичних репресій, на совісті яких смерті тисяч людей, бути увічнені в монументальних спорудах чи в топоніміці.

Сергій Рябенко також розповів, що після Революції Гідності, люди почали зовсім інакше сприймати пам’ятники Леніну. Поштовхом для стихійного процесу «ленінопаду» став,  з одного боку,  Євромайдан,  а з іншого - агресія Росії, окупація Криму і початок війни на Донбасі. Пам’ятник Леніну почав асоціюватися у людей з окупацією, став її маркером. До того ж, досить часто Росія використовувала цей символ у своїй пропаганді, як антиукраїнській, так і проти країн Балтії.  Росія також була зацікавлена у наявності подібних пам’ятників на території України. І цей інтерес виявлявся не у художній цінності монументів, а саме у наявності цих символів на чужій території: «якщо тут стоїть пам’ятник, то ми можемо проявляти власні інтереси щодо цієї території».  

Варто зазначити, що сам Ленін не був жодного разу на території України, тим паче у Києві. У той же час, за словами спеціаліста по комунікаціям, креативного директора, волонтера Департаменту містобудування та архітектури Дмитра Гуріна, станом на 1991 рік в Україні налічувалося 550 пам’ятників Леніну. У 2013 році пам’ятників стало вдвічі менше -  2300, а у 2014 році «ленінів» залишилося трохи більше тисячі.

За словами Сергія Рябенка, аби уникнути стихійного повалення пам’ятників Леніну та пам’ятників, присвячених іншим діячам радянського союзу, автори також передбачили усунення монументів в установленому законом порядку. Це шлях, за яким місцеві ради мають прийняти відповідні рішення щодо демонтажу пам’яток, а також передбачити їх перенесення з публічного простору.

Сергій Рябенко також додав, що у в Україні є дуже багато об’єктів топоніміки,  які пов’язані з комуністичним тоталітарним режимом. Це об’єкти, які є і всередині конкретних населених пунктів, і ті, що являють собою назви міст, районів і навіть областей. Громадські обговорення щодо цих об’єктів мають відбутися до 21 листопада 2015 року. Так, мешканці відповідних населених пунктів мають визначитися з назвами вулиць чи площ, міст чи селищ і подати узагальнені місцевою радою пропозиції до Верховної Ради.  Рада у свою чергу, відповідно до статті 85 Конституції України має підготувати рішення про перейменування конкретного населеного пункту.

Щодо топоніміки в межах населених пунктів, тут компетенція повністю на боці представницьких органів територіальних громад. Акумулювавши пропозиції населення, міська чи сільська рада має ухвалити рішення про перейменування площі, вулиці чи іншого об’єкту топоніміки. 

Відкритим питанням поки що залишається подальша доля демонтованих пам’яток. За словами співавтора низки законів щодо декомунізації, у світовій практиці є декілька випадків, коли держави Центрально-Східної Європи давали раду пам’ятникам тоталітарного режиму. Однак, найяскравішим прикладом у цьому напрямку, на думку Сергія Рябенка, є досвід Литви. Пам’ятники радянським діячам у Литві були звезені в спеціальний парк - «Парк тоталітарного періоду». Встановлені у окремо виділеному місці, ці пам’ятки не просто перебувають під охороною та захистом держави від випадків вандалізму, а й дають змогу мешканцям Литви і громадянам інших країн, в тому числі Євросоюзу, ознайомитися з історією держави та відображенням радянського режиму в історії Литви. Це приклад того, як люди пішли цивілізованим шляхом і надали можливість іншим подивитися на мистецтво радянської доби . Окрім того, відвідування туристів приносять державі кошти, які йдуть на утримання музею.

Прес-служба Департаменту

містобудування та архітектури